З 16 лютого 2010 року відтоді як Верховна Рада України скасувала своє ж попереднє рішення про проведення 30 травня 2010 року виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних і міських голів, вже висловлено багато різних думок. Жоден експерт чи політик не надали цьому рішенню позитивної оцінки.
Переважна більшість експертних оцінок стосуються антиконституційності зазначеного рішення, прогнозів щодо можливої дати перенесених виборів і можливих змін у законодавстві. Проте мало хто з експертів вийшов за межі політичних і правових оцінок і в засобах масової інформації майже відсутній аналіз щодо впливу переносу дати місцевих виборів на реальне життя звичайних представників місцевих громад. А можливе переформатування регіональних політичних еліт і, як наслідок, зміни у якісному складі місцевих рад, розглядаються лише у контексті нових політичних трендів Тігіпка і Яценюка.
Насправді ж, політичне життя в регіонах має свої місцеві особливості у кожному населеному пункті які, як довела остання президентська виборча кампанія, здебільшого не враховуються ідеологами всеукраїнських політичних проектів.
До 2006 року вибори до місцевих рад майже не цікавили регіональні фінансово-політичні групи, а всеукраїнські партійні бренди розглядали місцеві вибори лише як один з механізмів мобілізації свого електорату. Саме тому в переважній більшості місцевих рад опинилася неймовірна кількість людей випадкових, з точки зору економічної і політичної доцільності для політичних партій. Але коли з’ясувалося, що місцеві партійці суттєво збагатилися за рахунок перерозподілу землі і комунального майна, та ще й не діляться матеріальними здобутками з «материнськими брендами», а імперативний мандат фактично не діє, увага до місцевого самоврядування з боку впливових бізнесменів значно посилилася.
Як свідчать опитування громадської думки в деяких регіональних центрах, виборці вже втомилися від одноманітності місцевих політичних лідерів і висловлюють значну готовність підтримати нові політичні проекти. Незважаючи на консервативність регіонального електорату і упередженість до заїжджих київських політиків, в обласних центрах протягом останніх років почали з’являтися «неполітичні» політичні проекти регіонального рівня з потужним фінансуванням. Наприклад, «Благодійний фонд Михайла Заславського» в Житомирі, ГО«За Чернігів!» та БФ«Європа» в Чернігові.
Деякі народні депутати України і впливові бізнесмени зрозуміли, що у Верховній Раді України занадто дорогі «клубні карточки», термін їхньої дії може бути невизначено обмежений, а в наступну каденцію після «чергових позачергових» виборів в списки якоїсь політичної сили можна і не попасти, навіть маючи значні матеріальні заощадження. Саме тому «курувати» партійні місцеві осередки в регіони поїхали багаті прагматики, адже довівши партійному босу, що «контролюєш регіон», можна здешевити свій внесок у партійну касу на наступних виборах і виторгувати пости у регіональній виконавчій владі для підконтрольних осіб. Потужним регіональним фінансово-політичним групам також стало зрозуміло: краще мати контроль над місцевою радою, ніж бути почесним статистом у парламенті.
Отже, відтягування дати місцевих виборів суттєво змінить цінність і собівартість депутатського мандату в регіонах. Можливо, в складі майбутніх місцевих рад будуть представлені місцеві авторитети громади, проте навряд чи вони будуть фінансово і політично повністю незалежними. Місцеві бізнесмени, навіть маючи значні матеріальні заощадження, в силу своєї містечкової «економності» і звички до наднизьких зарплат, психологічно не зможуть вкласти значні кошти у ризиковані місцеві політичні проекти, в той час коли потужні бізнесмени всеукраїнського рівня можуть взагалі ірраціонально граючись вкласти мільйони у місцеві виборчі проекти чи у конкретних місцевих діячів, щоб отримати вплив на місцеву владу з прицілом на далеку перспективу розвитку власного бізнесу.
Найголовнішою відмінністю майбутніх місцевих виборів від попередніх буде велика кількість виборчих проектів місцевого рівня, головними тезами яких будуть показова «аполітичність» і наявність у «відкритих» списках «людей, роботу яких всі знають у регіоні». Отже зменшення кількості місцевих мандатів у всеукраїнських політичних сил є неминучим, а депутатські фракції від них будуть жорстко керовані з боку нардепів-кураторів від відповідних фракцій у парламенті.
Хоча все викладене вище стає майже недоречним в разі кардинальної зміни місцевої виборчої системи в Україні.